Від “глибоких історій” до “фейкових новин”: розповідь очевидця

Правила сторітеллінгу, як творяться і працюють фейкові новини розповів під час майстер-класу, організованого Магістерською програмою з медіакомунікацій УКУ, викладач та медіадослідник Роман Горбик. Завдяки режисерському досвіду Романа, який навчався у школі режисури Анджея Вайди, та досвід роботи сценаристом для театральних постановок і кінотворів, тема сторітелінгу заграла новими барвами.  

Буремне ХХ століття – зміна значення фейкових новин

«Фейкові новини» – явище парадоксальне, адже «новина» – це «правда», а «фейковість» перестає робити її новиною.

Фейки бувають трьох видів:

mis-information – неправдива інформація, без намірів нашкодити (найчастіше трапляється через помилку журналістів);

dis-information – неправдива інформація, яка має ціль нашкодити особі, соціальній групі, організації чи країні загалом;

mal-information – правдива інформація, яка використовується для заподіяння навмисної шкоди.

Щоби класифікувати фейк до певної категорії, потрібно визначити намір, з яким його створюють і розповсюджують. Це зробити завжди найважче, оскільки не відразу вдається розпізнати наміри навіть тих, хто довкола нас.

Кульмінаційна точка фейкових новин у ХХ-ХХІ століттях припала на 2000 роки, а попередній пік був у 1939 році. Кожен знає, що тоді трапилося.

В історії створення і розповсюдження фейків можна виокремити чотири основні етапи:

  • 1898 – 1916 – період неякісної журналістики, що полягала у розповсюдженні вигаданих історій та роздутих сенсацій;
  • 1916 – 1999 – неякісна журналістика – до вигаданих історій додалася не ретельна перевірка фактів і пропаганда;
  • 1999 – 2015 – неякісна журналістика перетворилася на сатиру (UaRewiew, The Daily Show with Jon Stewart, Майкл Щур);
  • 2015 і дотепер – стратегічно помилкові новини – вірусні та наслідувальні (Російська агресія проти України, феномен Трампа).  

Сьогодні причин для появи фейкових новин набагато більше – вони з’являються через доступність фотостоків та можливість використовувати безкоштовний контент з невідповідною метою. Нещодавно такий випадок трапився зі світлиною з Трапезної Українського Католицького Університету (Львів), яку російська бізнес-школа використала для ілюстрації конкурсу.

Фейки створюють для того, щоби на них “клікали”, тому найчастіше вони містять інформацію про знаменитостей.

Правила написання фейкових новин

  1. Використайте поняття, яке ідентифікується з історією чи культурою.
  2. Додайте деяку ідентифікацію групи.
  3. Зробіть її цікавою, незвичайною, абсурдною.
  4. Підберіть заголовок – врахуйте вік людей та особливості сприйняття своєї аудиторії.

В еру технологій кількість фейкових новин суттєво зросла. Важко повірити, що колись люди «твітили» на клаптиках паперу та чекали на відповідь тижнями. Бажання швидко про щось повідомити для людини не нове, але зараз воно набуло нової форми. Кожна ера має певні ключові слова. Ключове словосполучення нашої ери – фейкові новини.

Впливовість і поширеність фейків можна пояснити за допомогою трьох теорій.

Теорія журналістського модернізму

Теорія містить кілька ключових моментів. Зокрема, важливий не зміст, а форма, як вираження ідеології. Для прикладу, у більшовицьких текстах головним є не те, що кажуть більшовики: “землі – селянам, фабрики – робітникам”, а форма – те як вони це виражають.

Сьогодні акцент ставлять на формі новин – редакції фокусуються на дизайні та матеріальній стороні газети (яка структура газети; де розміщують ілюстрації; наскільки довгим є текст; який використати фон). Також вони дивляться на морфологію розповіді: як побудований журналістський текст, яка його розповідна структура, послідовність речень, що складають історію.

Так виникла думка, що у 2000-х вид об’єктивної журналістики, яку ми звикли вважати стандартом, є журналістським модернізмом, що виник на Заході в 1920-х. Виглядає, що журналістська позиція влади полягає у вислові: “Ми маємо силу визначити, що є правдою, а що брехнею, тому, що ми перевіряємо факти, відділяємо правду від неправди, і ми в силі це вам пояснити”.

Щодо стилю наповнення, то ще у 2002 році передбачили його повернення до “Вікторіанських часів”, що ми сьогодні й спостерігаємо.

Теорія знання/влада

Автором цієї теорії, що є більш загальною, є французький філософ Мішель Фуко. У порівнянні з попередньою можна побачити, що ідеологія журналістського модернізму функціонує як раціоналістична культура, що претендує на авторитет і базується на етосі об’єктивності відображення соціуму та професіоналізму.

Фуко каже, що на початках модернізму люди розмежовували раціональне з ірраціональним. Хоча у Середньовіччі практично не було раціональних понять, більше уваги приділялося вірі та святим постатям, у XVI-XVII ст. люди почали формулювати питання та винайшли “розум” як цілісність.

Теорія: Конспіративне мислення

Цю теорію у 1964 році сформулював американський культурний критик Річард Хофштадтер в роботі “Параноїдальний стиль в американській політиці”. У 2003 році до теорії звернувся американський дослідник Майкл Баркун, що говорив про “суперзмови” в роботі “Культура конспірології. Апокаліптичні бачення в сучасній Америці”. Також про конспіративне мислення писав постмодерністський літературний критик Фредерік Джеймсон. Це деградоване уявлення, засноване на дуже обмеженому наборі елементів жорсткої історії, які завжди повторюються. Вся складність суспільного життя зводиться до змови. Наприклад, “це змова євреїв”, “це змова американців,  які хочуть правити світом” чи змова “хто вбив Кеннеді”.

Раніше не було так багато кав’ярень, де можна було збиратися разом, читати газети і публічно обговорювати проблеми, для яких знаходити вирішення. В цих умовах  організувалось багато конспіративних груп, як масони. Такі соціальні об’єднання ставали все прогресивнішими у XVIII столітті. Це була “темна сторона” модернізму, в той час як публічна сфера вважалася “світлою”.

Голлівудські фільми також часто базуються на теорії змови, що виявилася дієвим засобом розповісти історію.

Розповідні структури

Хороша розповідь завжди є раціональною і вона керується певними цілями. Ми пишемо, бо хочемо вдруге пережити ті ж емоції та викликати їх у інших. Для досягнення цієї мети необхідно бути раціональними, чітко знати, коли і що повинно відбуватися.

Ніхто не скасовував правил «Поетики» Аристотеля. За цією книгою досі гармонійно будується сюжет. Обов’язково має бути присутня ідея конфлікту і перипетія. Герой повинен розвиватися, він не може закінчити там, де починав. Дуже велике значення має не що ти кажеш, а як ти це кажеш. І за правилами вдалої історії – найвеселіша частина має наступити наприкінці.

Невід’ємними елементами розповіді є персоналізація – сенси повинні бути адресовані людям в дуже особливий спосіб, створюючи відчуття «це він каже прямо до мене». Ідентифікація групи – приклад ідентифікації «нас»: наприклад, “біла людина втратила роботу через міграцію”.

Ключові нюанси розповіді:

  • Сильний лиходій порушує правила / заборони.
  • Сильний лиходій обманює.
  • Сильний лиходій, ворожий комунікативний акт.
  • Перипетія                                                                                   
  • Потужний герой погрожує злодієві.                                                                                            
  • Безсилий (добрий) герой, заручається допомогою потужного помічника.
  • Сильний лиходій принижений
  • Сильний лиходій знешкоджений.

Записала Ірина Іванець

Відео з майстер-класу: