Чуттєва інтерпретація цифри

Технології завжди будуть протиставлятися мистецькому вираженню емоцій, а цікава інформація завжди ховатиметься у купі незрозумілих знаків та символів.  Про один зі сценаріїв візуалізації даних розповіла мисткиня та дослідниця, викладачка Седертернського університету (Стокгольм, Швеція) Ізабель Лефгрен під час майстер-класу, організованого Магістерською програмою з медіакомунікацій УКУ.

Інтернет такий великий, а я такий маленький

“Як попросити Google бути більш прозорим?” – риторичне запитання, на яке ми покладаємо надії.

Чи знаєте ви людей, які вважають, що інтернет і соціальні мережі це одне і те ж? Коли говоримо про World Wide Web, то маємо на увазі все, з чим доводиться взаємодіяти онлайн, а найчастіше у соцмережах. Якщо дивитися на сучасну мапу мережі – то найбільше охоплення мають кілька компаній: Google, Facebook, Amazon. Куди не натиснеш – там або Facebook, або Google. Усе це сформувалося найбільше за останні 10 років і продовжує зростати. Разом із цими гігантами стрімко розвивається споживацтво. Чи бачили Ви рекламу, яка пов’язана з пошуковими запитами? Чи знаєте, де Facebook зберігає Ваші персональні дані?

Data science та візуалізація даних

Не зважаючи на заплутаність великих даних, їх візуалізація має сенс. Виявляється, сприймаємо не лише інформацію та платформи, на яких інформація опублікована, а насамперед спосіб відтворення інформації. Як емоційні створіння ми дивимося на поверхню і реагуємо через призму власних вражень та досвіду.  Те, що для когось втіха і краса, для іншого – мука і несмак. Саме тому візуалізація даних хоч і створюється технічно, проте має на меті вразити нас не менш, ніж похід в арт-галерею.

Щоби “читати” візуалізацію в часи заплутаних політичних змін, варто дотримуватися кількох правил:

  • Спершу визначити вау-моменти. Це те, що впадає одразу в очі.
  • Звернути увагу на особливості меж: де початок і кінець показників.
  • Окреслити напрям інформації – як він лягає від однієї точки до іншої.
  • Відповісти: чому ця інформація візуалізована в такий спосіб? Який сенс закладено поміж цифр, ліній і кольорів?

Споживацтво

Інтернет-провайдери співпрацюють з Netflix, щоб моніторити поведінку користувачів. Навіщо? Щоби дати інфраструктурі можливість впливати на контент. Чим більше ми дивимося ситкомів – тим більше їх нам будуть пропонувати. Бізнеси підтримують цей процес, а ми добровільно погоджуємося стати частиною цієї системи. Чи дотримуються принципів нейтральності, доступності та прозорості медіагіганти, коли підкріплюють нашу слабкість до серіалів? Невідомо, поки ми несвідомо підтримуємо цю систему. Але якщо одного дня перестанемо дивитися попкорнові медіа – то їх не будуть пропонувати.

Діджиталізація від А до Я

Діджиталізація – це перетворення будь-якого контенту в цифровий формат. Доречно згадати першоджерело, а якщо точніше праматір діджиталізації – програмістку Аду Лавлейс. У 1850-ті дослідниця задумувалася про метафізичну складову обчислювальних машин: комп’ютер робить обрахунки, а що робить індивід? Розгадує чуттєву природу цієї математики?  Це питання залишається відкритим, незважаючи на те, що за останні 200 років технології зробили реактивний зліт. Ми не так часто звертаємося до ірраціональної складової технологій, може зараз саме той час, щоб надолужувати.

Цікавим і контроверсійним є питання «поетичної науки»: який вклад ми можемо зробити у технології, щоб вони мали свідомість, суб’єктивність, здатність до створення витворів мистецтва? Якщо б Ада Лавлейс не померла у віці 36 років, то, скоріш за все, би втілила свої ідеї людяних машин та створення алгоритмів для написання музики ще у ХІХ столітті.

Прикладом того, як  можна черпати креатив зі, здавалося, зовсім не творчого джерела, є роботи Fragmented Memory Process Філіпа Стернса (Phillip Stearns) (2013). Цей проект показує, як технології тісно пов’язані з індустрією, мистецтвом та цифровим простором. Спосіб, у який творяться і килим,  і програма дуже схожі – кожна петля є рядком коду, кожен рядок коду має своє місце, структуру, як і нитка у одязі.

Бази даних як форма культури

Якщо бази даних є культурним ресурсом, то чому акцент робиться суто на інформації, а не на історії та наративах, що розказують про людей?  І як наш мозок може впоратися в хаосі не зв’язаних блоків інформації? Краса інформації полягає в її упорядкованості. Ми дивимося на певні речі і явища, що викликають асоціації. Щодня нас захоплює новий інформаційний цунамі, з якого потрібно винести зміст. Тому важливо вміти знаходити значення культурних явищ, інтерпретувати їх.

Коли маєте справу з горами інформації, дайте відповіді запитання: що ця інформація розкаже про мене? А про нас? А про наше суспільство? А про цифрову цивілізацію?  

Прикладом культурного наративу є кінострічка «Людина з кіноапаратом» (1929). Це експериментальний німий документальний фільм російського режисера Дзиги Вертова, під редакцією його дружини Єлизавети Свилової, без сюжету та без акторів. Фільм Вертов створював на українській кіностудії «ВУФКУ». У стрічці фігурує міське життя Одеси та інших радянських міст. Від світанку до сутінків радянські громадяни взаємодіють на роботі та поза нею, взаємодіють із механізмом сучасного життя. Певною мірою персонажі втілюють людей з кіноапаратом та збірний образ Радянського Союзу. Цей фільм відомий спектром кінематографічних прийомів, які Вертов винаходить, використовує і вдосконалює, наприклад, подвійну експозицію, сповільнене і пришвидшене знімання, стоп-кадри та багато інших мистецьких засобів.

Більшість методів, які ми використовуємо зараз, походять з ранніх форм засобів масової інформації, зокрема з кіно. Дзигу Вертова можна вважати головним режисером ХХ століття. У одному зі знімків, що повторювалися кілька разів у фільмі, ми бачимо кімнату для монтажу, де на полицях, де позначено теми, зберігають стоси відзнятого матеріалу. Таким чином виглядає база даних записаного матеріалу.

Режисура цього фільму є нелінійною за сюжетом, проте фільмейкер обманює свого глядача, створюючи візуально лінійний наратив.  

Цікавим є приклад глобального римейку на стрічку Вертова, яка була відзнята тисячами людей. Ідея краудфільмування («народ» і «фільм») виникла у американської художниці Перрі Бард (Perry Bard), яка використала фото і відео, що були візуально подібними до кадрів з оригінального фільму. Цей приклад варто взяти до уваги: як із частин інформації зробити цілісний культурний продукт.

Майбутнє за історіями людей

Дізнатися про життя переселенців у таборі можна з новин, соцмереж, звітів різних організацій. А можна за допомогою візуальної карти думок (mind-map), що крім структуризації даних дозволяє познайомитися з героями, пережити їх історії, відчути атмосферу їх умов життя. Сторітелінг – напрямок, який підхоплюють прогресивні медіа, бо люди хочуть не лише читати, а і бачити та чути.

Записала Олександра Багмет

Відеозапис майстер-класу: