«Комунікація з’їла колобка». Марія Титаренко про парадоксальні комунікативні кейси

Комунікація – неодмінна потреба людини. Ми комунікуємо настільки часто, що забуваємо про сам процес. Не задумуємося, хто ми в комунікації, яку роль відіграємо та що продукуємо. У вересні ми відвідали унікальну лекцію-практикум кандидата наук із соціальних комунікацій, засновниці та викладачки Магістерської програми з медіакомунікацій УКУ Марії Титаренко: «Communication: out of the box». Нижче – нотатки з ефектної та ефективної осінньої події.

Тактильна комунікація

Як донести меседж, якщо заплющити очі, прикрити долонями вуха і не промовити жодного слова? Наприклад, згадаймо історію єдиного у світі незрячого та глухого священика Кирила Аксельрода з Південної Африки. Отець народився глухим, а згодом втратив зір. Попри це, він подорожує світом та допомагає пізнати Бога. Для цього Кирило Аксельрод використовує лише мову жестів та тактильну комунікацію.

«Ми звикли довіряти очам та вухам. Тактильність – це та унікальна форма комунікації, на яку в повсякденному житті ми часом не зважаємо. Тактильність – це комунікація поза межами можливого».

Комунікація: слухати vs говорити

Чому людина не може одночасно говорити і слухати?

«Мозок людини – цікавий механізм. Коли працює одна зона, інша перебуває у режимі оффлайн. Людина не закодована одночасно сприймати слухача і мовити до нього. Це природою закладений ключ до якісної, плідної комунікації».

Комунікація: Фокус-покус

Що вам спадає на думку, коли говорять “фокус-покус”? Напевно, щось пов’язане з казками. Насправді це недочута латинська фраза «hoc est corpus [meum]», що означає «це моє тіло». У неписемні часи, коли відбувались літургії, в останніх рядах храмів віряни чули лише відголоски цієї фрази: «фокус-покус». Це приклад того, як людська неуважність може призвести до непорозумінь і підміни понять.

Деконтекстуалізація в комунікації: навмисна і ненавмисна

Деконтекстуалізація – це інтерпретація тексту, ситуації, поведінки поза змістом. У комунікації її можна тлумачити як навмисне або ненавмисне замовчування, викривлення правдивих фактів.

Прикладом навмисної деконтекстуалізації є експлуатація політиками знаменитого вислову Р. Кіплінга: «Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох». Здається, що автор наголошує на різності цих світів, але він навпаки наголошує на їхній спорідненості. Ось повна цитата:

«Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог;
Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів,
Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!»

Приклад ненавмисної деконтекстуалізації – це унікальний, проте жорстокий щоденник брехні Єлени Чаушеску, дружини румунського президента та диктатора Ніколае Чаушеску. У щоденнику Єлена записувала усю брехню, яка окутувала країну в часи правління її чоловіка.

MissCommunication

Усі знають біблійну історію про Вавилонську вежу. Це ще один приклад парадоксальної комунікації. Історія – прекрасна ілюстрація відсутності синергії, яка може призвести до руйнування комунікації. У такій недокомунікації відсутній консенсус.

Комунікація – «хліб насущний»

Як донести закладений сенс у цю фразу, наприклад, для народів Півночі? Лосось насущний? Оскільки кожна культура має свій “хліб”, залишається тільки його відшукати.

Комунікація: говорити не можна мовчати

Пам’ятаєте казку «Тисяча і одна ніч»? Шагразада розповідала історії цареві задля того, щоб зостатися живою. Це та незвичайна та парадоксальна комунікація у формі казки. Говорити, не можна мовчати.

Інший приклад – казка про Колобка, яка демонструє негативний вплив нерозуміння контексту. У цьому випадку комунікація з’їла колобка. Тому – говорити не можна, мовчати.

Мовчання як комунікація в дії

Парадокс, але мовчання може бути напрочуд красномовним. Наприклад, його використовують під час сварок. Інший випадок – «хвилина мовчання», коли потрібно віддати шану. До слова, цей кейс парадоксальної комунікації прекрасно проілюстрований у перформансі Марини Абрамович.

Спогад, сон, молитва або сповідь – комунікація? – автокомунікація!

Кожний із нас точно має ще не надіслані листи. Їх можна вважати інструментом для автокомунікації. Насправді ми пишемо не іншій людині, а собі. Подібні прояви такої комунікації – спогади, сон, молитва та сповідь, оскільки вони стосуються наших внутрішніх інтенцій. Парадоксальність цього кейсу комунікації полягає в тому, що успішність монологу із самим собою приховується у його діалогічності.

Комунікація: діалог vs розсіювання

Прикладом моделі діалогічної комунікації можна вважати уроки Сократа. Філософ спілкувався зі своїми учнями напряму. Так само реципієнт має право брати участь у розмові, переконувати іншого у своїх поглядах, наводити аргументи та контраргументи.

Щодо моделі розсіювання, то свого часу вона була притаманна Ісусові. Його комунікація ілюструє нам форму мовлення у вигляді “від вчителя до учнів”, тобто розсіювання інформації, контексту, смислів на велику аудиторію. Тому кожна людина трактує отримане повідомлення на свій розсуд. Проте ці способи не виключають, а навпаки доповнюють один одного. Підтвердженням цього є цитата з книги Джона Пітерса «Слова на вітрі: історія ідей комунікації»:

«Розсіювання без діалогу – марне розкидання, а діалог без любові – безконечна тиранія».

«Ключ до успішної комунікації – синергія. Консенсус. Співдія, яка дозволяє виходити за межі арифметичного, логічного. Дозволяє прориватись».

Гаджетна комунікація

Роблячи селфі, ви бачите тільки себе. Ми навіть і не помітили того, як із “homo sapiens” перетворились на “homo informaticus”. Обмін повідомленнями та постійне поширення у соціальних мережах уже давно стали продовженням нас самих, а отже, і нашої комунікації. Її парадоксальність полягає у тому, що за всіма лінками ми маємо великі шанси втратити самих себе.

Невербальна комунікація: кінесика і проксеміка

Міміка, жести, постава, або тіло також можуть говорити. Усе це – кінесика. Тому пропонуємо до перегляду цікавий Ted-виступ про те, як мова тіла формує нашу особистість.

Проксеміка – це просторові стосунки в комунікації, тобто організація комунікаційного простору. Цікавий приклад – взаємодія американця і японця в розмові. Як вона відбуватиметься? Річ у тому, що в культурі США цінують особистий простір, вторгнення у який сприймають негативно. Японці ж навпаки звикли перебувати близько одне до одного – там, де американець робитиме крок назад, японець – вперед.

Комунікуйте з любов’ю і вдячністю.

Підготували студенти Магістерської програми з медіакомунікацій УКУ

Ганна Чорнобровкіна і Максим Бадік