“Помітити слона”: як журналістам наздогнати соціальні мережі

Як інформаційне поле впливає психологічну безпеку та сталість українців? Чому журналісти ліниві і в яких випадках можна нехтувати журналістськими стандартами? Про це Ірина Земляна, експертка в сфері безпеки та журналістських стандартів, координаторка мережі регіональних представників Інституту масової інформації (ІМІ) розповіла під час майстер-класу у Магістерській програмі з медіакомунікацій Українського Католицького Університету.

Світлина від Магістерська програма з медіакомунікацій УКУ.

Безпека — понад усе?

За часів незалежності України в журналістів кидали каміння на Майдані, стріляли з пістолетів та били кийками. Вони були розгублені, не знали, що в таких випадках робити. Все змінилося після Революція Гідності. За лічені дні ми з колегами в Інституті масової інформації (ІМІ) закупили світловідбивні жилети та наліпки “ПРЕСА”. Після російської агресії на Сході та анексії Криму журналісти знову звернулись до ІМІ. Цього разу ми почали замовляти бронежилети, каски і розвивати нашу експертність у сфері безпеки. Я очолила напрям фізичної безпеки журналістів. Ми навчали медійників як правильно надавати першу домедичну допомогу, долати блокпости, правильно одягати бронежилет тощо. Але що робити з інформаційною безпекою — ніхто не знав. Тому Інститут масової інформації почав це досліджувати.

На прикладі президентських виборів 2019 року ми побачили, як інформація впливає на наше життя. Однак не всі медійникки помітили великого “слона” в кімнаті. Слоном я називаю соціальні мережі як потужний канал комунікації для медій. Дехто дивується високим результатам Ігоря Смешка в першому турі та перемозі Володимира Зеленського. Адже донедавна медіа взагалі не приділяли їм достатньо уваги. Якщо медійники й надалі не будуть помічати “слона в кімнаті”, то дуже скоро люди робитимуть вибір, про який ми не знатимемо.

Не бійтесь Facebook — контролюйте його

Сьогодні час, який люди проводять у соціальних мережах – зменшується до 40 хвилин в день. Увага читача стає більш цінною, тому будь-який контент повинен бути якісним. Минулого року українські медіа масово перейшли в Facebook. Наслідки цього явища ми пожинаємо вже сьогодні — український Facebook стає все небезпечнішим. Він не може регулювати фейки, маніпуляції чи фільтрувати політичну агітацію. Цим має займатися особа відповідальна за публічну політику в Україні, яку призначив головний офіс Facebook.

Крім того, ця платформа додала функцію, що дозволяє побачити, хто саме публікує політичну рекламу. А для того, щоби заплатити за неї, потрібно перебувати в межах України та пройти додаткову реєстрацію.

Представники Facebook кажуть, що в Україні ця опція працює не так, як очікувалось. Відрізнити політичну рекламу від розважального контенту стало важче. Наприклад, під час президентських перегонів було не зрозуміло, де Володимир Зеленський позиціонував себе як майбутній президент, а де як шоумен. В схожій ситуації опинився інший кандидат. Аудиторії в Facebook було важко розрізнити публікації Петра Порошенка на посаді чинного президента України від його передвиборчої кампанії. Україна — це чудовий кейс, на якому можна тестувати нові алгоритми, адже стандартні тут працюють по-іншому. На відміну від решти світу, українська аудиторія в Facebook зростає. Якщо американці використовують цю мережу для приватного спілкування з друзями, то в Україні — це платформа, де вирішуються політичні питання та визначається подальший вектор розвитку країни. Цьогорічний тренд — це вибори в соціальних мережах. Ми побачили, як віртуальна аудиторія обирала свого президента, тепер чекатимемо парламентських виборів.

Світлина від Магістерська програма з медіакомунікацій УКУ.

Навіщо нам micro influencers?

Багато, хто говорить про смерть друкованих медій. Ми з колегами також сперечаємося про те, зникнуть вони чи ні. Поки це риторичне питання застигло в повітрі, статистика говорить, що 50% населення читає Instagram, а не друковану пресу. Тобто видання, що пишуть достовірні новини, редакції яких справді дотримуються журналістських стандартів, недоотримують 50 % своїх читачів. У цьому полягає виклик для сучасних медій. Новинні сюжети у вертикальному відео вже не здаються абсурдним явищем. А вмовляння фотографів перевернути свій телефон давно не діють. Набагато зручніше і швидше знімати вертикальні відеосторіз. На своїх сторінках блогери так і роблять. Вони можуть висловлювати свої думки в будь-який спосіб і не нести за це жодної відповідальності. Для блогерів не існує журналістських стандартів, тому впливати на них майже неможливо.

Та є і приємні моменти. Якщо раніше бренди хотіли співпрацювати з “великими рибками”, які мають більше, ніж 50 тисяч підписників, то зараз трендово співпрацювати з регіональними мікро-інфлуенсерами, які мають невелику, але якісну аудиторію. Ці закономірності можна пов’язати з медіа. Ми помітили, що великі сайти-агрегатори втрачають свою популярність, натомість нішеві медіа, що пишуть для вузького кола читачів здобувають більше прихильників. Це можуть бути місцеві ЗМІ або вузькопрофільні медіа для урбаністів, екоактивістів, феміністів тощо.

Де чекати небезпеки?

Російським медіа палець в рот не клади, дай поговорити про події в Україні. Якщо стежити за російськими наративами в медіа, то через деякий час українці ретранслюють їх в своїх новинах. Наприклад, звідки взялася тема аналізів кандидатів у президенти? Чому саме аналізи? Тому що в російських ЗМІ існує наратив, що один із кандидатів в президенти — алкоголік. Звідси і аналізи, й інші легенди. Аби не потрапляти в інформаційні пастки, потрібно дбати про інформаційну безпеку в інтернеті.

  1. Звертайте увагу на джерела повідомлення. Анонімні джерела чи їх відсутність дають простір для маніпуляцій.
  2. Аналізуйте джерела, взяті з соціальних мереж. Журналісти можуть просто передрукувати чийсь пост, видаючи його за новину. Це неправильно.
  3. Якщо лінк джерела веде на підозрілий сайт, не поспішайте робити висновки. Такі сайти можуть бути “одноденками”, тобто зроблені спеціально для поширення фейкової інформації.
  4. Псевдосоціологи та соціологічні компанії, що найчастіше виникають перед виборами і роблять лише одне дослідження за все своє існування.
  5. Перевіряйте “кишенькових” експертів. Нині кожна людина може так себе охарактеризувати, тому серед медійників “експерт чи експертка” набуло лайливого значення. Пам’ятайте, що політики спекулюють громадською думкою, завдяки коментарям заангажованих експертів з аналітичних центрів чи громадських організацій.

Незважаючи на це українські ЗМІ прагнуть бути кращими. Для цього вони скрупульозно підбирають тему і якісніше про неї пишуть. Людям цікаві історії інших людей. Якщо раніше лонгріди розбивали новинну стрічку, то зараз мультимедійні історії приносять неабиякий успіх. Медіа починають розуміти: чим якісніший контент, тим більше хочеться за нього платити. Наприклад, видання «Новое время» робить платну підписку, тобто монетизує свій продукт. Іншим 98 % українських медіа важко будувати подібну бізнес модель, тому вони залишаються дотаційними.

Світлина від Магістерська програма з медіакомунікацій УКУ.

Про журналістські стандарти

В Сполучених Штатах Америки великі компанії провели дослідження серед американських ЗМІ, щоб перевірити їх на професійну придатність. Серед критеріїв, які застосовувалися при перевірці медій були: наявність фейкових новин, різного роду маніпуляцій, чорного піару тощо. Такий “white list” може допомогти зберегти власну репутацію в кризові моменти та уникнути небезпеки від конкурентів. Таким чином, суспільно відповідальний бізнес може вирішувати де розміщувати свою рекламу і як спілкуватися з цільовою аудиторією.

В Україні неякісного контенту та маніпуляцій стане менше, коли журналісти будуть дотримуватись журналістських стандартів. Якість українських медій дуже низька. Ми не можемо оцінювати їх за шкалою західних ЗМІ, оскільки жодне медіа не здатне потрапити в шкалу норми, окрім ВВС, Радіо Свобода та Deutsche Welle.

Видання повинні серйозно підбирати власний контент та не поширювати думки, які суперечать реальності. Не забувати вказувати джерело інформації, крім тих випадків, йому/їй загрожує небезпека. Ми просимо нехтувати стандартом оперативності, щоби не страждала якість і достовірність інформації. Журналісти — люди, а всі люди ліниві. Вони часто помиляються і забувають за це вибачитися. Вибачатися — це нормальна практика, яку потрібно взяти за звичку. Перевіряйте себе, аби потім не довелося вибачатися.

Записала Аліна Дзюбко