Конференція «Digital-комунікація в епоху постправди: реалії та виклики»

16-17 травня 2019 року на конференції «Digital-комунікація в епоху постправди: реалії та виклики» розглядали питання цифрових комунікацій та взаємодії в соцмережах у сучасному світі, а також виборчі комунікації та медіатрюки останніх президентських виборів. 

Кіноут-спікером конференції став Дмітрій Теперик (Естонія) – виконавчий директор Міжнародного центру оборони і безпеки”, координатор проекту “Стійка Україна”.

Дмітрій Теперик акцентував на тому, що дуже агресивно в цьому плані працює Російська Федерація, що використовує для поширення своєї пропаганди як медіа, так і соцмережі. В тому числі експлуатуючи для цього ностальгію старшого покоління за Радянським Союзом, а також маніпуляції навколо святкування 9 травня. За його словами, із цією проблемою стикається також його рідна Естонія, яка вже майже 30 років будує свою систему захисту від Росії в інформаційній сфері. Натомість далеко не всі європейські країни належним чином усвідомлюють цю загрозу” \\ ЗІК

 

 

 

 

 

Максим Скубенко – редактор фактчекінгового проекту VoxCheck.

Надія Баловсяк, експертка з онлайн-безпеки, доцент кафедри медіакомунікації УКУ говорила про історію протистояння з фейками, маніпуляції у Фейсбуці та Інстаграмі, фактчек і екпертну думку.  

У сучасному світі одним із проявів постправди є нівелювання експертного знання. Думка того, хто голосно говорить, важить більше, ніж експертна. Жовта преса з гучними заголовками і викриками “сенсація-сенсація” завжди продавалася активно. Колись давно журналісти зрозуміли простий принцип — чим емоційніший заголовок використаєш, тим краще продасиш. Цим прийомом не знехтували у пропаганді й нацисти, й під час війни в США між Північчю і Півднем.

Коли з’явилися соцмережі та user generated content, поширення фейку стало стало миттєвим. Масмедіа одразу зафіксували закономірності — що скільки клікають та почали використовувати клікабельність як критерій для вибору тем публікацій.

Спостерігаючи за витоками даних із Фейсбуку останні кілька років і поведінкою Марка Цукерберга, варто зауважити, що коли створювали цю платформу, ніхто не міг передбачити, що фейки стануть проблемою і що Фейсбук стане основним інструментом поширення фейкових новин. Алгоритми фейсбуку перехитрили сам фейсбук” \\ записала Саша Багмет

Головний редактор видання “Український тиждень” Дмитро Крапивенко.

Колись вважалося, що швидка їжа – це кльово, нею можна нагодувати цілий світ. Зараз же тренд на slow food – можливість неспішно приготувати та свідомо спожити свою трапезу. Згідно з дослідженням YouGov-Cambridge Globalist Project про рівень довіри громадян до соцмереж і до медіа, в розвинутих країнах (США, Німеччина, Британія) більший відсоток довіри припадає на традиційні медіа. А в країнах з менш вільними ЗМІ, рівень довіри високий саме до соціальних мереж. Чим більше розвинене суспільство, більш розвинута економіка, тим менший рівень довіри до соцмереж. І навпаки – країна бідна, недемократична, і, як наслідок, більший рівень довіри до соціальних мереж. Наприклад, Іран є країною із найбільшою кількістю блогерів, різного рівня та ідеологій, це уособлює свободу слова в соцмережах. Але водночас такий розвиток соціальних мереж уможливлює різні фейки та вбиває довіру до класичних медіа.

Чи є в нас підстави для оптимізму? По-перше, правила таки будуть встановлені. Наприклад, нове правило в інстаграмі щодо зсуву акцентів з кількості лайків та переглядів. По-друге, людині так чи інакше потрібні авторитети, яким можна довіряти. По-третє, за добою Середньовіччя наступає доба Відродження. Зараз ми живемо в добу Четвертої технологічної революції, що ставить людину перед жорстким вибором – адаптуватися та навчитися керувати складними системами або деградувати до стану споживання розважального контенту. По-четверте, декларування та боротьба за ідентичність потрібні, щоби ми хоча б не розчинилися у глобальному світі. Якщо ми чітко не визначимо хто ми, то не позбудемося колоніальних наративів, що закладені в нашій мові. Нам потрібно одужати.” \\ Збруч, Ірина Шарова

Надія Романенко (texty.org.ua) розповіла про те як розпізнавати маніпуляції в медіа, де ховається пропаганда та як їй протистояти та чому варто подружитися з соціологічними методами, аби ваш моніторинг був ефективніший та де знайти золоту середину між кількістю та якістю :

Суб’єктивність відіграє головну роль – там, де один бачить ствердження, інший бачить сарказм. Особливо це стосується заголовків. Складно провести уявну межу, де заголовок є прийомом редактора, щоби привернути увагу, а де маніпуляцією. Наприклад, «Людоедский закон! Скабеева устроила истерику из-за украинского языка». Тут немає образливих слів, але присутнє емоційне слово «людоедский» і знак оклику. Однак це цитата і нічого з цим не поробиш. Якщо оцінювати тільки факти, то з заголовком все гаразд, але він залишається маніпулятивним.

Критерії моніторингу є різними і навряд чи вони зможуть звестися до певного загального універсального визначення. Виявлення наявності маніпуляцій чи їх відсутності залежать від методології. Це питання суб’єктивності та цілей – чи ви намагаєтесь знайти пропаганду та матеріали, що не відповідають стандартам неупередженої журналістики? У морі контенту, де можуть помилятися люди і машини, важко знайти золоту середину. Завжди є камінь спотикання і в кількості, і в якості. Ми аналізуємо мало, але якісно, або багато, але з меншою точністю. Доки другий варіант аналізу не стане достатньо точним, то, боюся, у світі не знайдеться стільки людей, які впораються з такою кількістю“\\ European Journalism Observatory, Аліна Дзюбко.

 

Перший день нашої конференції завершила дискусія “Небезпеки цифрового спілкування: з чим боротися? з чим змиритися?” за участі Надії Баловсяк, Дмитра Крапивенка та Надії Романенко. Модерує Максим Скубенко.

 

 

 

 

Журналіст і аналітик Тарас Семенюк говорив про популізм:

Навіть демократам і освіченим людям складно втриматися від спокуси використовувати популістичні гасла під час кампаній, оскільки вони знають, що це і є прямий доступ до симпатій виборців. Основне – розуміти, що після потрапляння до парламенту, починається інша реальність і відповідальність за свої слова у цій новій реальності — основне мірило того, якісний ти політик чи ні.

Дотримання своїх обіцянок особливо актуальне для молодих політиків, бо те, що обіцяє Олег Ляшко — це одне, але за тим, як виконуватиме обіцянки, наприклад, Святослав Вакарчук, буде слідкувати вся країна.

Чи можна в Україні на найближчих виборах отримати хоч якийсь позитивний результат без популізму? Пригадаймо, як Юлія Тимошенко оголосила про свій новий курс, який ж розбили по напрямках, розписали програму на 400 сторінок, пропонували розвиток… І ця кампанія тривала 4 місяці, але не дала бажаного для пані Тимошенко результату. І тоді Юлія Володимирівна почала говорити про зменшення ціни на газ вдвічі. Отже маємо приклад, коли намагання вести раціональну кампанію не окуповуються електорально” \\ Збруч, Софія Федорак

Виконавчий директор Інституту світової політики Євген Магда.

Викладачка УКУ, кандидатка політичних наук Соломія Кривенко, “Комічне як жанр політичного дискурсу”:

Можливо, на результатах виборів позначилася втома від проблем, з якими українці зіткнулися впродовж останніх років. Війна, ціни на газ, реформи – своєю серйозністю та постійною присутністю в медіа вони могли набриднути українцям. Натомість жарти Зеленського створили зону комфорту, в якій можна було сховатися від всього, що обтяжує.

Чи можна лише сміхом виграти вибори? Не знаю, адже перед другим туром риторика Володимира Зеленського змінилася. На його рекламних плакатах з’явилися написи: «Кінець епохи жадібності, бідності і брехні». Він задіює емоції – сподівання, злість, надію, – а це вже зовсім не смішно. Всякі душевні стани, які хвилюють, – радості, печалі, пристрасті, втрати, вади, співчуття – все це серйозно і трагічно. А комедія може початися тільки там, де немає переживання, де панує байдужість до наслідків, до іншої людини, зазначає А. Бергсон.

Тож перед другим туром виборів Зеленський відходить від стратегії комічності і дає обіцянки, які обіцяв не давати. З коміка він перетворюється на президента –  того, хто за найменшої помилки стане об’єктом нових, вже не своїх жартів. «Це ж гумор… м’яка форма всякому керівникові країни зрозуміти, в якій ситуації він опинився. В Україні він є, і слава Богу» (кінець цитати)” \\ Збруч, Соломія Кривенко.

Викладачки УКУ та експертки “Детектор медіа” Зоя Красовська та Марина Довженко представили проект “Детектор виборів” – розповіли про проект і його команду, проміжні результати дослідження.

За словами Марини Довженко, це — унікальний проект з огляду на його оперативність, наповненість, систематичність та обсяг досліджуваних даних. Зоя Красовська розповіла, що під час роботи над проектом експерти «Детектора медіа» почали застосовувати базу даних. У ній фіксували тематичний та географічний розподіл новин, згадки про конкретних політиків і тональність, а також дотримання стандартів інформаційної журналістики. \\ Детектор медіа

 

Круглий стіл “Нові медіатрюки української агітації”: Дмитро Крапивенко, Євген Магда, Тарас Семенюк, Ігор Фещенко (аналітик “ЧЕСНО”), Олена Чуранова (ІМІ). Модератор – Дмитро Шеренговський (УКУ). Говорили про те, що допомогло Зеленському стати президентом та потопило його конкурентів? Які медіа використовувалися найбільше? Кому з політиків не допомогли медійні прийоми і витрати?

Ігор Фещенко (Громадський рух «ЧЕСНО») виокремив медіатрюк, коли відомі особистості «виносять на собі» інших політичних гравців – так званий «ефект коали». Це відбулося з Ігорем Смешком, якого виніс на своїх ресурсах Дмитро Гордон: «Рейтинг людини, про яку ще 4-5 місяців тому ніхто не знав, виріс до 6%». Був помічений і ефект «дроблення електорату» – Смешко працював на електоральному полі Анатолія Гриценка, а Юрій Бойко та Олександр Вілкул ділили між собою умовного виборця південно-східної України.

Особливістю виборів, додає  Ігор Фещенко, стало і те, що політики захопили невластиві для себе ролі ведучих та акторів. Тепер вони не лише в новинах чи ток–шоу, а і у кріслах ведучих (Саакашвілі, Ляшко, Рабінович, Гордон, який заявив про парламентські амбіції): «З тих, у кого запитують, вони перетворилися на тих, хто запитує». Квінтесенція цієї тенденції – Зеленський, який з акторства перейшоу у політику. Але роль соцмереж в його кампанії перебільшена –  контент із соцмереж транслювався і на телебаченні. Крім того, за Зеленського голосували і споживачі інших ЗМІ. Серед витрат майже політиків телебачення досі домінує” \\ European Journalism Observatory, Марина Довженко.

Більше фото з конференції можна подивитися на нашій сторінці у Facebook.