Жити чи виживати в українському кіно?

Що являє собою український кіноринок? Як молодому і незалежному режисеру на нього потрапити? Поради та рекомендації від української режисерки та сценаристки Жанни Озірної.

Якщо ви не цікавитесь політикою, то політика цікавиться вами. В кіно майже те саме. Режисерам доводиться відслідковувати суспільно-політичні процеси, що відбуваються в країні і впливають на людей. На цьому полі режисери належать до тих гравців, які формують нові смисли в суспільстві. Замало просто творити кіно, просто писати розкадровки. Бути режисером в Україні – відповідальна роль.

Існують чотири базові жанри, які використовують режисери під час знімання фільмів: ігрове, неігрове, експериментальна кіно й анімація. Ще режисери вдаються до такого жанрового прийому як мок’юментарі. Глядач вважає це документалкою, проте він повністю є постановочним. Якщо ви читаєте опис до фільму і розумієте, до якого жанру його віднести: комедії, трилера, жахів, мелодрами – це жанрове кіно. Глядач не повинен мати сумнівів, на який фільм він йде. Коли ви не знаєте чого очікувати від фільму – це авторське кіно. Коли ви переглядаєте багато фільмів, то вчитеся розрізняти їх.

Короткі метри – це лабораторія будь-яких сміливих експериментів.

Більшість режисерів починають з короткого метру. По-перше, це дешево. Свій дебютний ігровий фільм «Перша співбесіда» я зняла за власні кошти. Зараз мені важко додати його до фільмографії, однак я змогла самостійно профінансувати фільм, що було дуже важливо. По-друге, це дозволяє вчитися на своїх помилках і не допускати їх в майбутньому, адже кожна помилка може коштувати вам декілька тисяч гривень бюджетних грошей.

Знімати короткометражки – це можливість ні на кого не рівнятися і випрацювати власну режисерську манеру. Я відзняла всього шість фільмів, але досі не знайшла свій стиль. Експерименти в коротких метрах готують вас до більшого обсягу роботи в майбутньому. Якщо ви не сформуєте солідну фільмографію з короткометражних фільмів, вам ніхто не дасть грошей на повний метр. Професійна спільнота вважає короткі метри чимось на зразок “недокіно”. Але це помилково. Мені такі роботи здаються більш революційними, ніж повні метри.

В Україні існує чимало фестивалів короткометражних фільмів. Вони дозволяють порушувати важливі суспільно-політичні теми й розкривають їх краще, ніж класичне кіно. Часом режисери не можуть передати ідею через фільм і звертаються до анімації. Її легко сприймати з екрану, анімація дозволяє грати з метафорами, змушує виходити за рамки. Фестивалі короткого метру дозволяють зрозуміти, що відбувається в українському кіно. Вони створюють порядок денний, розширюють свідомість та особисті рамки глядачів.

Більше кінофестивалів, хороших і різних

Wiz-Art – щорічний фестиваль короткометражних фільмів, що відбувається у Львові. Він створений однойменною мистецькою формацією. Щороку організатори обирають нову актуальну тему і відповідно підбирають фільми. З 2014 року проводиться  національний конкурс. Для Wiz-Art важливо підібрати програму так, щоби зав’язати дискусію, адже кіно – це привід обговорити важливі теми. Якщо ви не обговорюєте кіно, можливо, воно не дуже хороше або просто не ваше.

DocuDays – один із найбільших фестивалів документального кіно Східної Європи. Сьогодні він має чотири конкурси, позаконкурсну програму, майстерню документального кіно DOCU/КЛАС. Організатори обирають тему фестивалю і завжди формують усю програму навколо цієї теми. Після показів фільмів обов’язково присутня сесія запитань і відповідей та спілкування з режисером або представником фільму. Для фестивалю дуже важливо обрати фокус, навколо якого можна дискутувати.

Фестиваль дає можливість мешканцям невеликих міст бути представниками DocuDays на місцях – для цього лише потрібно зателефонувати організаторам, знайти зал у своєму місті, зробити промокампанію і показувати класні фільми.

Фестиваль 86 – міжнародний фестиваль кіно та урбаністики у місті Славутич. На 86 приїздять дивитися документалістику, слухати сучасну музику. Крім того, організатори влаштовують про фестиваль урбаністики, щоб учасники могли взаємодіяти з унікальним простором міста: там немає вулиць, лише квартали, а будинки побудовані у стилі, який притаманний різним країнам світу (грузинському, вірменському, балтійському стилях). Славутич – наймолодше місто України, збудоване у 1988 році для працівників Чорнобильської АЕС, яких переселяли після Чорнобильської катастрофи.

Фестиваль Молодістьодин із найстаріших кінофестивалів в Україні. Спочатку він існував, як показ студентських короткометражних фільмів. Нині це величезна платформа, де транслюють професійне кіно в короткому та повному метрі. Головні секції фестивалю – студентські фільми, перші короткометражні (ігрові, анімаційні, документальні) та повнометражні стрічки, а також національний конкурс.

Linoleum – єдиний в Україні анімаційний фестиваль. Анімація – не лише розвага для дітей. Це вид сучасного мистецтва, де за допомогою нових технологій порушують серйозні теми.

Відкрита ніч показує студентські роботи. Девіз фестивалю: Ми. Для нас. Про себе. Студенти мають нагоду виграти приз глядацьких симпатій і отримати приз у розмірі 50 тисяч гривень.

Німі ночіфестиваль німого кіно та сучасної музики. Організатори мають на меті популяризувати німе кіно 20-30-х років XX століття. Ви маєте можливість переглянути кіношедеври Дзиги Вертова, Івана Кавалерідзе, Олександра Довженка під сучасний музичний супровід. Такі проекти формують культуру колективних переглядів, а нова музика змушує подивитися на ці фільмі з іншого боку. Співорганізатором фестивалю є Довженко центр у Києві – динамічна культурна інституція і водночас найбільший кіноархів України, в якому зберігаються понад 5 тисяч кінострічок. Крім того, працівники Довженко центру роблять підбірку найцікавіших українських короткометражних фільмів і видають їх у широкий прокат.

Фестивалі короткого метру створюють спеціальний фокус. Для організаторів є великим викликом придумати тему фестивалю. Щоразу вони ретельно підбирають кінострічки і реагують на суспільно-політичну ситуацію. У спробах проаналізувати кіно, варто відповісти собі на кілька питань: чи фільм захоплює з перших кадрів? Чи порушує якусь відверту чи болючу тему? Чи автор щирий? Що в фільмі чіпляє і змушує залишатися біля екрану? Чи хочеться про фільм думати і обговорювати його? Я користуюсь цим принципом, коли переглядаю кіно з друзями або дискутую про нього в професійних колах. Якщо відповіді на ці запитання стверджувальна, значить це хороше кіно.

Довгий час ми були зайняті державотворенням, а не створенням кіно. Український глядач не звик ходити в кінотеатр. А якщо немає кінотеатрів – відсутня культура перегляду фільмів. Зараз масово закриваються кінотеатри: у Львові під удар потрапив один із найдавніших кінотеатрів – кінопалац «Коперник», в Києві закрили одразу два кінотеатри: «Кінопанорама» та «Україна». Українське кіно не робить великих касових зборів банально через нестачу екранів. Наприклад, у Франції культура перегляду фільмів запроваджується на державному рівні – для школярів організовують спеціальні курси з історії кіно, влаштовують дитячі кінофестивалі та кіношколи. Після цього діти приходять в кіно підготовленими, розуміють, якою мовою з ними говорять режисери і що вони хочуть донести до глядачів.

Ми спостерігаємо за важкими, нестабільними, турбулентними, а подекуди болючими процесами. Тому важливо бути свідомими у тому, що зараз відбувається в українському кіно.

Записала і фотографувала Аліна Дзюбко